Історія комп"ютерної вірусології здається сьогодні постійною «гонкою за лідером», причому, незважаючи на всю потужність сучасних антивірусних програм, лідерами є саме віруси. Серед тисяч вірусів лише кілька десятків є оригінальними розробками, що використовують справді принципово нові ідеї. Усі інші — «варіації на тему». Але кожна оригінальна розробка змушує творців антивірусів пристосовуватися до нових умов, доганяти вірусну технологію. Останнє можна заперечити. Наприклад, у 1989 році американський студент зумів створити вірус, який вивів із ладу близько 6000 комп"ютерів міністерства оборони США. Або епідемія відомого вірусу Dir-II, що вибухнула в 1991 році. Вірус використовував справді оригінальну, принципово нову технологію і спочатку зумів широко розповсюдитися за рахунок недосконалості традиційних антивірусних засобів.Або сплеск комп"ютерних вірусів у Великобританії: Кристоферу Пайну вдалося створити віруси Pathogen і Queeq, а також вірус Smeg. Саме останній був найбільш небезпечним, його можна було накладати на перші два віруси, і через це після кожного прогону програми вони змінювали конфігурацію. Тому їх було неможливо знищити. Щоб поширити віруси, Пайн скопіював комп"ютерні ігри й програми, заразив їх, а потім відправив назад у мережу. Користувачі завантажували у свої комп"ютери заражені програми й інфікували диски. Ситуація ускладнилася тим, що Пайн примудрився занести віруси й у програму, яка з ними бореться. Запустивши її, користувачі замість знищення вірусів одержували ще один. У результаті цього були знищені файли безлічі фірм, збитки склали мільйони фунтів стерлінгів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий